"365 ДНІВ" БЛАНКА ЛІПІНСЬКА
Мене терзали сумніви, чи писати відгук про оце, чи знімати які-небудь сторі. Вирішила, що ніяковіти зі сторі краще не треба, але от відгук не завадить.
Якщо вам не вистачає в житті крінжа та гостро-еротичних моментів, то читайте! Вас так гарненько побомбить, ви так наржетеся, що аж не захочете читати продовження, яке, на жаль, є в цієї книги.
Італійському мафіозі Массімо у видінні трапляється незнайомка, якою він стає одержимий. Ця ж незнайомка їде на вікенд зі своїм бойфрендом якраз-таки в Італію, де її випадково знаходить Массімо, просить своїх слуг нанишпорити про неї інформацію, а згодом викрадає.
Цю дівчину звати Лаура, вона полячка. Типова Мері Сью. Отака вона ідеальна красуня, чікса, розумна (насправді дурна, як чіп). Массімо теж як герой не виблискує. Нема його бекґраунду, в теперішньому все, що я можу сказати про нього - це страждання на сперматоксикоз. Про мафіозну діяльність майже нічого не згадується. Взагалі всі сцени, які треба було пояснювати, нам дають описовим реченням на довіру.
Так от, Лауру викрали і привезли до особняка Массімо. Вона приходить до тями. Перше, що каже їй чоловік: "Іди в душ". Вона: "Ок". Я, слава Богу, не була в епіцентрі подібних подій, але невже це правдоподібна реакція?🧐
Стіни його апартаментів заставлені портретами Лаури, які він викопав бозна-звідки. І її це теж наче не бентежить. Все ок. Далі мафіозі проливає їй світло на ситуацію та на подальші плани. А саме він дає їй 365 днів на те, аби вона в нього закохалася. При цьому наголошує, що тримати силою не збирається. Проте !якщо вона втече, то він вб'є її родину! А ви теж таким чином нікого не примушуєте та не шантажуєте? Я, наприклад, так))
Нарешті Лаура усвідомлює, що з нею трапилося, трошки побивається, а потім розуміє, що вона в шикарнючій віллі, де їй забезпечують а) бухло, б) шмаття, в) провізію. Тож вона змирилася.
ПРОДОВЖЕННЯ В КОМЕНТАРЯХ
"КЕРРІ" СТІВЕН КІНГ
Книжка Кінга, яка підійде нестійким. Мало різні, у міру крові👌🏻
Не позаздрю Керрі. Що мама у неї хворенька на голову, що однокласники моральні виродки.
Її мати - релігійна фанатичка, тримає дочку в обмеженому радіусі дозволеного, а якщо його хоч трохи перевершити, то вдається до катувань з метою виховання.
Сама Керрі, ясне діло, росте затурканою, не вміє себе відстояти. У неї дуже токсичні однокласники, які теж над нею знущаються.
Не життя, а мед, шо ще скажеш.
У 17 років у дівчини починаються перші місячні. Прям в шкільній душовій. Про існування менструації вона навіть не догадувалася. Передбачити реакцію її ненормальних однокласниць на цей випадок дуже легко.
Мало того, що її мама вважала це проявом нечистого, так ще й в Керрі почали проявлятися деякі незвичні можливості. Ось тут нарешті Керрі поплатиться всім і сповна!
З одного боку в книжці дуже однозначно проливається світло на булінг і на отакі ситуації затурканих підлітків. З іншого боку булінг зображується як акт з різноманітним мотиваційним підґрунтям. Хтось цькує через свої хворі уявлення і вважає, що робить добро (мама). Хтось робить це через жорстокість та бажання бути популярним (Кріс). Хтось - бо не має власного слова і боїться осуду, через тупість і фальшивість (Сью). Хтось взагалі цього не робить, але в контексті для певної людини це виглядає саме так (вчителька фізкультури).
"Керрі" - це про вічний круговорот болі, яку ми причиняємо одне одному, виходячи з різних міркувань. Але помста прийде завжди - навіть якщо шкода була заподіяна ненавмисно.
У романі є нецензурна лексика. Обмеження 18+ (можна сміливо класти 12+). Також улюблений хід Кінга - заглядати в перспективу, тобто вкидати спойлерні фразочки. У цій книзі мені це не подобалося, в решті подобалося. Тому тут дивіться, як вам. Ну от такий короткий огляд. Хто читав, як вам?
"ДОКИ СВІТЛО НЕ ЗГАСНЕ НАЗАВЖДИ" МАКС КІДРУК @max.kidruk
На жаль, це найгірша книжка, яку я читала в Макса(
17-річна Рута свариться з батьками, втікає до свого хлопця на вечірку, напивається і не ночує вдома. Саме з цього епізоду розпочнуться жахи в її житті.
Спочатку її зґвалтує хлопець, вона завагітніє. Сказати, що мене збісила реакція батьків - нічого не сказати. Тато: злий фанатик-релігіозник, який замість того, щоб вмазати в пику кривднику, називає доньку шльондрою та іншою гидотою. Мама: ні риба ні м'ясо (і така вона в принципі по життю). Робить вигляд, що підтримує Руту, а насправді потурає чоловіку. Скільки б донька не просила в неї допомогти з абортом, вона впадала на мороз.
Лара (хлопець) - справжнє гівно на паличці. Я ще раз не буду про нього бомбити, можете почитати в збережених сторі, які я зроблю після публікації.
Не думайте, що Рута вирізняється вмінням адекватно поводитися. Коли вона не ночувала вдома, хотіла з Рівного поїхати до сестри в Тернопіль. А не легше прийти додому і все пояснити батькам? Також вона через максимально інфантильну причину підставила свою сестру. Та це ще квіточки, справжній треш буде потім!
Далі Індія (сестра Рути). Спершу я її любила, бо вона підтримувала Руту. Потім після трагедії з її нареченим вона жахливо поводилася з сестрою. Так, та була винна, але їй всього 17 років, вона не може завжди приймати виважені рішення, на неї не звертають увагу батьки, у неї хлопець гімнюк, явно вона не довіряє свої подружці. І тут єдина рідна людина також відвертається. Ще й ЗНО на носі. Я не уявляю, як Руті було важко. Розпочався період, коли я співчувала головній героїні. Добре мене покатали на гойдалках. За три дні читання я змінила стільки емоцій, що вам і не снилося!
У гру вступає фентезі-частина роману. І це було дуже круто. Все зациклювалося на снах Рути. Вона бачила їх або звичайними, як ми, або потрапляла в альтернативне Рівне, в якому не було сонця. Після однієї події вона відкрила в себе здатність ‼️спойлер‼️: проживаючи другий тип снів, дівчина могла змінювати хід подій. Таким чином вона зробила низку перетворень, які потім вилізли їй боком.
ПРОДОВЖЕННЯ⬇️
"ІНТЕРНАТ" СЕРГІЙ ЖАДАН🫀
Це повинен прочитати кожен українець. Це про національну свідомість, про боротьбу, про характер.
Спочатку поговорю про технічну складову, розвиток персонажа тощо, а потім додам декілька цитат, аби ви переконалися, наскільки це крутецьке чтиво!
У місто (прототип Дебальцево) заходять "ті" та беруть його в окупацію, фактично розпочинаючи війну. Також є "наші". Але жителям міста чомусь язик не повертається озвучити, хто вбивці - "ті" чи "наші". Бо їх це не стосується. Бо вони поза політикою. Бо вони не бачать, що відбувається в них під носами.
Головний герой Паша - вчитель, живе нудне ненаповнене життя. Має дружину, яка від нього йде, сварливу сестру, яка постійно в роз'їздах, а ще трохи хворого племінника, що перебуває в інтернаті в захопленій зоні.
Паша вирішує забрати хлопця додому та вирушає за ним до міста.
Паша щось вирішує та чогось хоче. Ого. Для такої людини це вже неймовірно. І що ж, Паша росте. Росте на очах. Розвиток персонажа дуже і дуже крутий. Він стає поводирем для розгублених жінок та дітей, бере відповідальність за племінника Сашка і головне, він починає торопати, що це його війна теж.
А шо було напочатку? Він навіть для власного класу не був авторитетом. Безхребетний, позбавлений ентузіазму...
На скільки дозволяє моя обізнаність визначити, тип сюжету - мандрівний. Мандрівні сюжети - не мій сорт трави, і постійні читачі це чудово знають. Але це єдина книга, що не лише прочиталася, а сподобалася!! Бо тут справді цікаві події та колосальна робота над персонажами, а не просто походеньки.
До речі, гарно описане дитинство чоловіка та його робочі будні. Краще пізнаєш героя. Адже основні події розтягуються всього лиш на 3 дні. І хоч цього достатньо, щоб начитатися усілякого, але недостатньо, щоб повністю дізнатися про дійову особу. Тому з цим автор теж справився на ура.
Самі події прописані дуже цікаво і захопливо. Як Паша пробирався через блокпости, поїздка в таксі, ніч на вокзалі, похід у пошуках нового пристанища, інтернат, дорога з інтернату... Все це виконано в темних фарбах та як ніколи актуально. Смерті, пусті міста, руїни, страх, вибухи.
ПРОДОВЖЕННЯ В КОМЕНТАРЯХ
"ЗАГАДКОВА ІСТОРІЯ БЕНДЖАМІНА БАТТОНА" ФРЕНСІС СКОТТ
1860 року народжується незвичайна дитина - із зовнішністю, здоров'ям та поведінкою старця. Хлопчик вміє говорити, носить бороду, має недитячу статуру, штудіює енциклопедії та зовсім не скидається на типове немовля. Замість того, щоб підростати, а згодом старішати, він все молодшає й молодшає.
Доволі цікава задумка і всього 40 сторінок оповідки. Я прочитала за 20 хвилин і не могла повірити, що це вже кінець. Насправді хотілося зробити це не оповіданням, а романом. Побільше описів, деталей та подій!
Завдяки такій антитезі (чи, можливо, це оксюморон), на якій тягнеться весь сюжет, можна чудово прослідкувати особливості людської психології, а також стереотипи, що пов'язані з цим. Адже кожна вікова категорія описується, я б сказала, доволі типово, так, як всі до цього звикли.
Безперечно, присутні натяки на ейджизм. Це і моменти, коли Бенджаміна не взяли до Єлю, одруження з начебто набагато молодшою дівчиною.
Також на контрасті біологічного та фактичного віку автор висвітлює проблему батьки-діти, труднощі в комунікації та налагодженні зв'язків, момент "а шо скажуть люди" тощо. Причому це прокручується і з Бенджаміном та його батьком, і з вже дітьми Бенджаміна.
Не можу не обмовитися про любовну лінію. Спочатку ми бачимо гарне, квітуче кохання. А згодом Хільдегара (дружина) починає старішати. Бенджамін холоне. Втрачає цікавість, поки не кидає її. Це сумно, але таке часто трапляється в житті. Проте в житті люди дорослішають і з відчуття обов'язку не залишають (або хоча б стараються) свою другу половинку. А в книзі наш герой навпаки молодшав і не мав такої от прив'язки та внутрішнього долгу.
За концепцією нагадує "Портрет Доріана Грея". Але зовсім інша філософія, жанр (ПДГ - готика, ця книжка - реалістичне фентезі), форма (роман та оповідання) тощо.
Є одноіменна екранізація, яка, на мою думку, краща за книжку. Там більша щільність сюжету, динаміка, хороший візуал, багато зворушливих та драматичних моментів і доповнень. Хоча сюжетна лінія з Дейзі мені не сподобалося.
Раджу і подивитися, і почитати!
"СТОЛІТТЯ ЯКОВА" ВОЛОДИМИР ЛИС
Будьте готові до великої кількості любовних перипетій, а кому таке не підходить - не беріться за читання.
Якщо ж ви шукали книжку, яка б на фоні історичного життя України відобразила розвиток людських доль, то це саме те, що вам треба.
У книжці змальовується 100 років із життя Якова Меха, звичайного поліщука, неодноразового воїна.
Хто читав, той одразу скаже: це людина, якій не щастило в любові. Я нарахувала 5 жінок, і те могла забути когось😂
1. УЛЯНА. Мені було шкода Якова, коли вона так вчинила з ним. Дівчина ступила на очевидно хибну стежку. Саме після неї в Якова щось клацнуло в голові, і він почав хапатися за кожен шанс, за кожну дівчину, не думаючи про наслідки. Мені його шкода, але були моменти, коли він явно не мав рації (про це в інших пунктах).
У чому я переконалася на прикладі Уляни? У тому, що від того, в яку якість при вихованні батьки вкладали найбільше сенсу, ту якість людина і буде в більшості проявляти в житті. Якщо в сім'ї цінували понад усе багатство, то людину все-таки буде перетягувати на той бік.
2. НЕОНІЛА. Бісячий крок гг. Тупо повівся на провокації і нічого хорошого, звісно, не вийшло.
Далі б за хронологією мала іти Зося, але цю героїню залишимо на останок.
3. ГАНДЗЯ. Змішані відчуття. Подав незрозумілі надії, зробив дитину і в моменті перескочив до Зосі❗спойлер❗ яка сама ж і заявилася до Якова. Я була зла на них обох. Але потім зрозуміла, що Гандзю любив інший чоловік, Яків вступився, а якби Зося не приїхала, у нього б взагалі ніколи не було хоч якогось щастя.
4. ЗОСЯ. Прослідковується наймасштабніший розвиток персонажа. Від наївної дівчини до мстивої шльондри й до люблячої сім'янинки. Спершу вона мені не подобалася, але згодом я змінила думку. Напевно, все інше, що я розкажу, буде спойлером, тому промовчу.
5. Якась жінка, ім'я якої я навіть не згадаю😂 зрадив з нею Зосі. Хотів віддячити за врятоване життя. Така собі подяка😕
Отож, я рада, що в Якова з'явилася Зося, дітки від неї, бо його аж карюжило від тих дівчат😂
З другорядних г ще сподобався Кшистоф. Важко не згадати Оленку, але це якийсь додатковий г (якщо такий термін існує, я буду в шоці😂)
ПРОДОВЖЕННЯ👇🏻
"САНТА КРУС" МАКС РУДОЛЬФ ФРІШ
~
"...ми любимо і не можемо розлучитися, не зрадивши любові, не взявши на себе вину, а якщо ми залишимося разом, один з нас загине, тому що ніхто не отримає того, чого він хоче, і в цьому - наша вина одне перед одним..."
~
Йшла читати книгу з настроєм виконати звичайне дз з зарубіжної літератури, а натомість познайомилася з чудовим автором і твором, який торкнув мене до глибини душі💔
Композиційно твір досить плутаний: постійні переходи сцен не давали в процесі читання дійти когнітивної згоди у моїй же ж голові😅 тому всі висновки я зробила аж по завершенні.
~
Єльвіра - жінка, чиїми ідеалами було створення сім'ї, дім, дитина, заміжжя.
Барон - чоловік, що прагнув швидше до романтичного життя, подорожей.
Пелегрин - людина, котра поєднала такі два різні світи, котра залишила обох страждати в спільному тандемі, проте кожному дала зрозуміти, чого ж вони насправді хочуть.
Як на мене, Ельвіра повелася несправедливо з собою. Чи любила вона Барона? Напевно, ні. Але щоб заспокоїти свої ідеали, вийшла за нього. При цьому не можна не захопитися її вірністю. Всі ці роки, люблячи Пелегрина, вона не забувала ані про родину, за яку відтепер відповідала, ані за відчуття власної гідності, яке вона демонструє при появі Пелегрина.
Що ж до Барона ситуація схожа. Він менш піклується про почуття дружини, не приховуючи жалю за втраченими можливостями. Коли випадає нагода наздогнати їх, він навіть користується нею! Але, мабуть, якась внутрішня "вина" (як це слово весь час застосовується у творі) не дозволила йому зробити боляче жінці, якій і так було не досить добре.
Ну а від Пелегрина в мене змішані емоції. З одного боку це вільна людина, якій можна лише позаздрити. Захоче - поїде туди, потім вернеться, полюбить одну - потім кине, але знову відновить стосунки. Така у нього філософія життя. І для нього ж легше, адже він ні до чого не прив'язується. Проте натрапивши на дівчину таких укладів, він, гучно кажучи, зруйнував її.
ПРОДОВЖЕННЯ 👇🏻
Chers amis,
Je suis Ukrainienne et maintenant mon pays est attaqué par la Russie. Nous avons besoin de votre soutien!!!
Qu'est-ce que vous pouvez faire pour cela:
- Soyez au courant des nouvelles justes, informez vos amis, proches. Ne laissez-vous influencer par la propagande et le mensonge de la Russie!!! Les Russes tuent non seulement des militaires, mais aussi des civils, des enfants!!!
- Aidez notre armée! Vous pouvez transférer de l'argent à "Retournez vivants" ("Повертайся живим"/"Come Back Alive"), son website: safelife.in.ua/en/donate.
- Aidez avec des médicaments, du repas, des vêtements.
- Accueillez des réfugiés.
- Demandez à votre état la mise en application des sanctions contre des ennemis russes!!! Joignez-vous des manifestations pacifiques!
Merci pour votre attention!🇺🇦 Всім миру💙💛
Для співвітчизників: даний текст звернутий до французькомовного населення з метою заклику допомогти Україні в умовах війни. Приєднуйтеся, хто знає іноземні мови, на разі діє Штаб інформаційної боротьби ЧНУ.
"СУДЬБА ЧЕЛОВЕКА" МИХАИЛ ШОЛОХОВ
Прочитала абсолютно спонтанно й блискавично, оскільки обсяг повісті всього 10 електронних сторінок. Але хочу написати відгук, оскільки мене справді твір вразив!
Головний герой Андрей Соколов - учасник Великої вітчизняної війни з боку СССР. Весь твір базується на його автобіографічній розповіді. Все його життя - це буквально якась чорна пляма з втратами близьких, полоном у німців, зустрічами зі смертю віч-на-віч... Сказати, що все це дуже жахливо і несамовито, нічого не сказати. Починаючи прощанням з рідними на пероні, я вже ревіла, як ненормальна, і далі й не зупинялася. Ще більше мене вбивав спокійний відчужнений тон оповоді. Так розповідають реально розбиті люди.
Кульмінація з хлопчиком-сиротою - це двосторонній прояв найвищого трепету і в той же час самообману задля заспокоєння душевних ран. Для Соколова це своєрідний порятунок й імітація життя до війни. Щодо хлопчика, що ж, він наївний в силу років, тож швидше всього навіть не усвідомив правил "справжньої гри". Він мабуть і не міг подумати, що то "гра".
Також у творі розглядається питання так званого вбивства во благо, вбивства во захист себе і побратимів. Людина набуває тваринних якостей в екстрисально нелюдських умовах, і ми не можемо її за це засудити. В контексті даної книжки так точно. Це дуже страшно.
~
"Прошлое – вот как та дальняя степь в дымке. Утром я шел по ней, все было ясно кругом, а отшагал двадцать километров, и вот уже затянула степь дымка, и отсюда уже не отличишь лес от бурьяна, пашню от травокоса…"
~