Скільки не сказаних думок,
душать мене що є сил.
Мовчки я знищую світ
не шукаючи вже поклик свій.
Намагаючись вижити в сірих днях,
без усмішки на устах.
І холод обіймів тягне до брехні,
Яку всі так жадають почути.
Чисті душі, осліплені своїми стражданнями.
Від їх бажань воротить світ,
Але стараючись цього не помічати,
Вони продовжують жити в пітьмі.
Намагаючись попасти в рай.
oh my god, це божевілля!
Осуджуючи інших стаю
такою ж як і вони.
Тільки немає в мене мрій,
Народжена без обличчя,
в муках не знаходжу щастя.
Думки вбивають ці світи. #вірш #віршіукраїнською #віршіпрожиття #вірші_українською #віршідлядуші #віршіукраїнськоюмовою #поезіяукраїнською #поезіядуші #поезія #поезія21століття #сучукрліт #сучаснемистецтво
